Причини мовленнєвих порушень у дітей

Мова – це один із основних засобів спілкування з навколишнім світом, це використання голосу для того, щоб висловити свої думки, ідеї. Процес мовлення може здатися легким, але насправді це складний процес, що вимагає часу, нервів, м'язів і контролю. Коли ми говоримо, координуємо багато м'язів різних частин тіла і систем, у тому числі гортані, яка містить голосові зв'язки; зубів, губ, язика, рота і дихальних шляхів.

Здатність розуміти мову і промовляти координується мозком. Таким чином, людина з ураженням головного мозку в результаті нещасного випадку, інсульту чи вродженого дефекту, може мати мовні проблеми.

Деякі люди з дефектами мови, зокрема, порушення артикуляції, можуть мати проблеми зі слухом. Слух може вплинути на те, як людина відтворює звуки.

Найважливішим періодом для нормального розвитку мовлення у дітей є перші три роки життя. Це час, коли мозок стає більш зрілим. Це "критичний період" для розвитку мовлення.

Приблизно в 2-місячному віці дитина починає воркувати, повторювати звуки, що складаються тільки з голосних. У 6 місяців дитина починає комбінувати голосні і приголосні, видавати звуки, це називається «лепетом». До кінця першого року життя більшість дітей здатні сказати кілька простих слів. Здатність говорити підвищується до кінця другого року, коли дитина може об'єднати слова, щоб передати свої побажання.

Чи є закономірності у розвитку мовлення всіх дітей?

Розвиток мовлення у всіх дітей неоднаковий. Більшість дітей народжуються із схильністю до нормального розвитку мовлення. Деякі немовлята - з інвалідністю, яка заважає нормальному розвитку мовлення. Інші діти набувають мовних розладів після народження.

Як дізнатись, що у дитини затримка мовного розвитку ?

Кожна дитина розвивається у своєму власному темпі. Але якщо ваша дитина не говорить так, як більшість дітей того ж віку, то проблема може бути у мовній затримці.

Що викликає затримку мови?

Мовна затримка спостерігається у 10 відсотків дітей. Найбільш частими причинами затримки мови можуть бути такі: втрата слуху, повільний розвиток, розумова відсталість. Батьки повинні знати про те, що є багато можливих причин мовних розладів, у тому числі інфекції, ларингіт, застуди, інфекції верхніх дихальних шляхів, надмірна напруга голосу, старіння, куріння, параліч голосових зв'язок, що знаходяться дуже далеко один від одного, аномальні нарости на голосових зв'язках, ослаблення голосових зв'язок, алергія, рак горла, щитовидної залози і мозку, травми.

Що повинні зробити батьки, які виявили проблеми у мовленні своєї дитини? До кого звернутись, щоб встановити причину розладів?

Зазвичай, батьки або вчителі першими помічають проблеми з мовленням у дитини. Саме батьки повинні знати, що ці порушення можуть призвести до проблем читання, письма та інших форм спілкування.

Якщо Ви помітили, що ваш малюк:

- взагалі не говорить або його мовлення не відповідає віковим нормам;

- не розуміє або погано розуміє Вас, не виконує прості прохання;

- погано сприймає мовлення того, хто до нього звертається, коли не бачить губ мовця або стоїть до нього спиною, Вам потрібно негайно звернутися до спеціалістів, які могли б встановити причину подібних розладів.

Такими спеціалістами є:

- лікар-психіатр, який може виявити порушення у функціонуванні центральної нервової системи, що негативно впливають на формування мовлення дитини;

- лікар-сурдолог або лор, які після обстеження дитини можуть сказати, чи не спричинене порушення мовлення Вашої дитини дефектом слуху;

- дефектолог, який на підставі висновків інших фахівців, а також після спеціального дослідження визначить, чи не є мовленнєвий розлад наслідком інтелектуальної патології, або навпаки, чи розлад мовлення не призведе до затримки у розвитку інших пізнавальних процесів (увага, мислення, пам'ять, сприйняття), після чого визначить методи корекції;

- вчитель-логопед, який на підставі висновків сурдолога, психіатра, невропатолога, а також після спеціального логопедичного обстеження зробить висновок про характер мовленнєвих порушень і визначить способи корекції.

До працівників охорони здоров'я, які можуть допомогти вам і вашій дитині, відносяться такі: отоларинголог, психолог, психотерапевт.

Чим раніше розпочнеться робота з усунення порушень мовлення, тим більше позитивних результатів вдасться досягти.

​

Поради батькам:

Не повторюйте за дитиною неправильної вимови звуків.

· Розмовляйте з дитиною, правильно вимовляючи слова.

· Своєчасно виправляйте неправильну звуковимову дитини.

· Якщо мовлення вашої дитини нечітке і незрозуміле для оточення, зверніться до вчителя-логопеда.

· Вірші, чистомовки, скоромовки стануть надійними помічниками у вихованні правильного і виразного мовлення вашої дитини.

Як розвивати мовлення дітей?

1.Спілкуйтеся з дитиною якомога більше, коментуйте свої дії, детально розповідайте про предмети які оточують.

2.Розмовляйте повільно, грамотно і чітко, ні в якому разі не повторюйте неправильну вимову. Пам’ятайте, що малюкові потрібно чути лише правильну мову!

3.Спонукайте дитину до мовлення, ставлячи їй запитання, поступово ускладнюючи їх.

4.Багато читайте малюку, вчіть переказувати, разом вивчайте вірші, вчіть складати цікаві історії за картинками.

5.Кожне незрозуміле слово поясніть дитині. Привчайте дітей до вживання слів відповідно літературної норми!

6.Не втручайтесь в дитячі розповіді, спочатку вислухайте, а потім виправте помилку.

7.Не забувайте хвалити дитину після кожного успіху.

 

Пам`ятка для батьків

«Ваша дитина не краща і не гірша, вона - інша»

Не можна:

Думати, ваша дитина найкраща та найздібніша.  Вона не краща і не більш здібніша ніж у когось іншого. Вона – інша.

Ставитесь до дитини так, як до «Банку» , куди  батьки «складають» свою любов і турботу, щоб потім отримати її з відсотками.

Чекати від дитини вдячності за те , що її народили. Вона про це вас не просила.

Використовувати дитину , як засіб досягнення своїх (нехай і гідних – але ж своїх) цілей.

Покладати надію на те, що дитина обов`язково прийме ваші погляди на життєві установки (вони ж генетично передаються).

Ставитись до  дитини , як до людини, яку батьки «ліпили», як їм  заманеться.

 Всю відповідальність за виховання покладати на вчителів чи «бабусь», або на «методичні поради».

Потрібно:

 Сприймати дитину такою, яка вона є , щоб у будь-яку хвилину вона була впевнена у вашійй любові .

Намагатися зрозуміти, про що думає, до чого прагне , чому її поведінка є такою, а  не іншою.

Підтримувати в дитині переконання , що вона здатна на все,, якщо сама буде впевнена у своїх силах і намагатиметься активно діяти. Особливо це потрібно, якщо дитина від природи сором`язлива і не прагне бути лідером. 

​

Попередження дисграфії у дошкільників

Дисграфія – це часткове специфічне порушення процесу письма.

Аграфія – неможливість оволодіння процесом письма.

Дисграфія обумовлена недорозвитком ( розпадом) вищих психічних функцій, що забезпечують процес письма в нормі: зорового аналізу та синтезу, просторових уявлень, слухо-мовленнєвої диференціації звуків, фонематичного, складового аналізу та синтезу, ділення речень на слова, лексико-граматичної будови, розладів пам’яті, уваги, емоційно-вольової сфери.

Класифікація дисграфії здійснюється на основі різних критеріїв: з урахуванням порушених аналізаторів, психічних функцій, не сформованості операцій письма. Виділяють наступні види дисграфії:

1. Артикуляторно-акустична дисграфія. В основі її лежить відображення неправильної вимови звуків на письмі, опора на неправильну вимову. Проявляється у замінах, пропусках букв, що відповідають замінам і пропускам звуків в усному мовленні. Частіш за все спостерігається при дизартрії, ринолалії, дислалії поліморфного характеру.

2. Дисграфія на основі порушеного фонемного розпізнавання (акустична дисграфія). Проявляється у замінах букв, що відповідають фонетично близьким звукам. При цьому в усному мовленні ці звуки вимовляються правильно. Частіш за все замінюються букви, що позначають наступні звуки: свистячі та шиплячі, дзвінкі та глухі, африкати та компоненти, що входять до їх складу ( ч – ть, ч – щ, ц – т, ц – с). Цей вид дисграфії проявляється і у неправильному позначенні м’якості приголосних на письмі внаслідок порушення диференціації твердих та м’яких приголосних ( писмо, лубит). Частими помилками є заміни голосних навіть у наголошеному положенні. Яскраво проявляється при сенсорній алалії та афазії.

3. Дисграфія на основі порушення мовного аналізу та синтезу. В основі її лежить порушення різних форм мовного аналізу та синтезу: ділення речень на слова, складового та фонематичного аналізу та синтезу. Недорозвинення мовного аналізу та синтезу проявляється на письмі у спотворенні структури слова та речення. Найбільш складною формою мовного аналізу є фонематичний аналіз. Внаслідок цього особливо поширеними при цьому виді дисграфії будуть спотворення звуко-буквеної структури слова. Найбільш характерними є такі помилки: пропуски приголосних при їх збігу (диктант – „дикат”); пропуски голосних ( собака – „Сбака”); перестановки букв (накидали – „надикали”); додавання букв ( Вікно – „вікино”); пропуски, додавання, перестановки складів ( кімната – „кіта”) . Порушене ділення речень на слова проявляється у написанні слів, особливо прийменників разом з другими словами ( іде дощ – „іде дощ”, у саку – „усадку”); окремому написанні слова ( біла береза – „ білабере за”); окремому написанні префіксу та кореня слова ( настала – „на стала”).

4. Аграматична дисграфія. Пов’язана з недорозвиненням граматичної будови: морфологічних, синтаксичних узагальнень. Цей вид дисграфії може проявлятися на рівні слова, словосполучення, речення і тексту і є складовою частиною більш широкого симптомокомплексу – лексико-граматичного недорозвинення, яке спостерігається у дітей з дизартрією, алалією та розумово відсталих дітей. У зв’язному писемному мовленні діти мають труднощі в установленні логічних та мовних зв’язків між реченнями. Послідовність речень не завжди відповідає послідовності подій, що описуються, порушуються смислові та граматичні зв’язки між окремими реченнями. На рівні речення аграматизми на письмі проявляються у спотворенні морфологічної структури слова, заміні префіксів, суфіксів (забрала –„набрала”, козенята – „козенята); зміні відмінкових закінчень ( „багато деревів”); неправильному вживанні прийменників ( над столом – „на столом”), зміні відмінку займенника ( коло нього – „коло ним”); числа іменників ( „діти біжить”); порушенні узгодження ( „біла дім”); порушенні синтаксичного оформлення мовлення, що проявляється у труднощах конструювання складних речень, пропусках членів речення, порушенні послідовності слів у реченні.

5. Оптична дисграфія пов’язана з недорозвиненням зорового гнозису, аналізу та синтезу просторових уявлень і проявляється у замінах та спотвореннях букв на письмі. Частіш за все спотворюються схожі рукописні букви: Що складаються з однакових елементів, але по-різному розташованих у просторі (в-д, т-ш );що включають однакові елементи, але відрізняються додатковими елементами (и-ш, п-т, х-ж, л –м ); дзеркальне написання букв, пропуски елементів, особливо при з’єднанні літер, що включають однаковий, зайвий або неправильно розташований елемент.

При літеральній дисграфії спостерігається порушення впізнавання і відтворення навіть ізольованих літер. При вербальній дисграфії ізольовані букви відтворюються правильно, однак при написанні слова є спотворення, заміни букв оптичного характеру.

Відповідно до положень „Концепції мовленнєвої підготовки дітей до шкільного навчання” зміст мовленнєвої готовності визначається таким рівнем усного мовлення, який би забезпечив якісне своєчасне засвоєння шкільної інформації, що подається у вербальній формі: сформованість практичних дій та операцій з мовними знаками, які зумовлюють володіння письмом та читанням, та оволодіння знаннями з мови як шкільного предмета.

Передумовою засвоєння письма та читання є:

- розуміння і утримування в пам’яті мовних інструкцій, розуміння й співвіднесення почутої інформації з відповідним малюнком;

- сформованість фонетико-фонематичних процесів на такому рівні, коли дитина може розрізняти та усвідомлювати окремі звуки мовлення серед мовного потоку, правильно артикулює звуки у власному мовленні;

- сформованість зв’язного мовлення на такому рівні, коли дитина має змогу засвоювати граматичні конструкції речень, прийоми словотворення та словозміни за аналогією, використовуючи свій власний мовний досвід;

- удосконалене внутрішнє мовлення, яке має виконувати функцію планування;

- достатній рівень сформованості просторових відношень для засвоєння знаків як елементів літер та цифр (друкованих і писаних);

- розвинену дрібну моторику рук та координованість рухів.

 Удосконалення фонетико-фонематичних процесів можливе за умови сформованості у дітей слухового контролю. Для оволодіння читанням та письмом має бути сформований слуховий та зоровий контроль. Для оволодіння письмом – слуховий, зоровий та руховий контроль. За наявності власних мовних помилок та вад звуковимови дитина має помічати ці помилки й робити спроби їх виправляти.

Оновлення змісту спеціальної мовної підготовки дітей до школи потребує розробки принципово нових підходів. Якщо всі ці завдання розв’язувати послідовно, то витрачається багато часу на формування готовності (психологічної та фізичної) до засвоєння навичок читання та письма. Доцільно розробити систему занять, на яких можна було б усі ці завдання розв’язувати одночасно.

Логопедична робота з попередження дисграфії має такі напрямки:

1. корекція вад звуковимови;

2. розвиток фонематичного слуху, навичок звукового аналізу:

- виховання фонематичних уявлень (з перших занять звертається увага на роботу артикуляційного апарату – він повинен бути керованим, діти повинні мати відчуття при вимові того чи іншого звука, складу, слова. Спочатку для роботи беремо голосні звуки, виділяємо їх, визначаємо характерні особливості кожного з них і працюємо у такій послідовності: а) характеристика фонеми; б) оволодіння навичкою утримувати дану артикуляційну позу; в) впізнавання голосного на слух (в ряді інших голосних, на початку слова під наголосом, у середині, у кінці); г) виділення голосного на слух (із ряду голосних, складів, слів). Послідовність роботи над приголосними наступна: а) відпрацювання правильної вимови фонем, визначення артикуляційних укладів, фіксація уваги на особливостях вимови фонеми; б) впізнавання приголосного на слух (на початку слова, в кінці, у середині); в) виділення приголосного на слух.

У процесі роботи над голосними та приголосними здійснюються процеси аналізу та синтезу, тобто як уміння виділяти звук, так і утворювати від звука склади та слова);

- робота з розвитку процесів аналізу та синтезу починається на матеріалі складів і переходить до слів і передбачає виховання умінь виділяти голосні фонеми, визначати за кількістю голосних кількість складів у слові і проводиться у такій послідовності: а) виділення голосного у складі; б) виділення голосного у слові; в) виділення приголосного у складі; г0 виділення приголосного у слові;

- диференціація звуків передбачає удосконалення слуховимовної диференціації фонем, що правильно вимовляються. Починаємо з голосних, що значно відрізняються між собою (і-у) і поступово переходимо до схожих за артикуляцією (і-и) дотримуючись наступної послідовності по диференціації приголосних: п-б, т-д, с-з, ш-ж, з-ж, ц-т, ц-с, ч-ть, ч-ш, ч-щ.

3. загальний розвиток мовлення;

4. робота над оптико-просторовими уявленнями:

- формування зорового сприйняття та впізнавання форми, величини, кольору предметів (впізнавання за контуром; виділення предметів з урахуванням контурного зображення та додаткових ліній; виділення предметів накладених один на один з контурним зображенням;

- розвиток зорової пам’яті (ігри на запам’ятовування розташування предметів у просторі, їх кількості, послідовності);

- формування просторових уявлень, зорового аналізу та синтезу (знайомство з частинами тіла, диференціація правих та лівих частин, уточнення розуміння і вживання прийменників, що позначають просторове розташування, орієнтація в оточуючому середовищі).

5. розвиток загальної моторики.

На заняттях варто використовувати елементи фонетичної ритміки (система рухових вправ, де різні рухи (корпуса, голови, рук, ніг) сполучаться з проголошенням певного мовного матеріалу (фраз, слів, складів, звуків) та дихальної гімнастики з метою:

- поєднання роботи мовно-рухового та слухового аналізаторів із розвитком загальної моторики;

- розвитку слухового сприймання і використання його для формування й корекції навичок вимовляння звуків.

Усі вправи, що містять рухи й усне мовлення, спрямовані на:

- нормалізацію мовного подиху і пов’язаної з ним плавності мовлення;

- правильне відтворення звуків і їх сполучень ізольовано, у складах і словосполученнях, словах, фразах;

- відтворення мовного матеріалу в заданому темпі;

- сприйняття, розрізнення й відтворення різних ритмів;

- уміння виражати свої емоції різноманітними інтонаційними засобами.

Таким чином ми можемо запобігти затримкам у формуванні деяких психічних процесів, що створюють серйозні проблеми в оволодінні письмом та читанням.

Консультація вчителя-логопеда  для батьків

Слухняний язичок (артикуляційна гімнастика в домашніх умовах шляхом використання ейдетичних завдань)

Серед дітей дошкільного віку найпоширенішою вадою мовленнєвого розвитку є дислалія.

Дислалією називають порушення звуковимови, не пов’язаної з вадами слуху, порушеннями іннервації мовленнєвого апарату чи недоліками розумового розвитку дитини. Основними причинами виникнення дислалії є :

- порушення у будові артикуляційного апарату ( неправильний прикус,порушення у будові щелеп, укорочена під’язикова вуздечка, високе чи вузьке піднебіння, відсутність деяких зубів ) ;

- наслідування ( діти можуть копіювати неправильну звуковимову когось із рідних ) ;

- недоліки слухового сприймання звуків (це порушення не пов’язане зі зниженням гостроти слуху дитини, його причини приховані в недоліках формування уявлень дитини про звуки рідної мови, недостатності слухової уваги та слухового контролю);

- негативні біологічні та соціальні чинники ( до них належать : патологія вагітності матері, вживання під час вагітності алкоголю, тютюну, наркотиків, обмеженість спілкування дитини, педагогічна занедбаність).

Формування правильної звуковимови вимагає великої, клопіткої , системної роботи, неабияких зусиль дитини та уваги й терпіння зі сторони дорослих. Щоб навчилася дитина правильно вимовляти звуки, їй потрібно навчитися здійснювати складні артикуляційні дії, спостерігати за роботою артикуляційного апарату,зосереджувати увагу на окремих моментах артикуляції, знаходити спільне та відмінне в положенні органів мовлення та свідомо керувати рухами активних органів, контролювати їхню роботу.

Вироблення точних, повноцінних рухів і дій, відпрацювання їх, об’єднання простих рухів у складні, відчуття артикуляційної постави – усе це досягається у процесі виконання дітьми спеціальних тренувальних вправ – артикуляційної гімнастики. Успіх роботи багато в чому залежить від застосування різноманітних, цікавих для дітей форм роботи, оскільки під час тривалого виконання одноманітних артикуляційних вправ діти швидко втомлюються, часом втрачають інтерес до занять. Щоб цікаво було дітям займатись, потрібно використовувати різні способи подачі навчального матеріалу, і одним із них є ейдетика. Саме ейдетика розмовляє з дошкільниками їхньою мовою. Вона залучає всі аналізатори дитини : дозволяє побачити,почути,відчути. У дітей розвивається логічне й асоціативне мислення, уява, творчі здібності.

Ознайомимося з деякими ейдетичними прийомами та варіантами їх застосування в домашніх умовах під час виконання артикуляційної гімнастики.

Успішне навчання та розвиток дітей,безперечно, потребує поєднання занять із грою,використання художнього слова, цікавого ілюстративного матеріалу. Дитина, захоплюючись, не помічає, що її навчають, а тому легше і швидше долає труднощі, набуває необхідних навичок і знань. Ігрові прийоми проведення артикуляційної гімнастики знімають у дітей напруження, заохочують їх до наступних корекційних занять, надають упевненості у своїх силах, а спеціально дібрані римовані рядки до кожної вправи виховують у дитини увагу до звукового ладу мови, сприяють розвитку мовленнєвого слуху.

У логопедичній практиці, як відомо, прийнято користуватися певними умовними назвами окремих вправ «Жабки», «Хоботок», тощо, рекомендується використовувати також знайомі дітям картинки-символи із зображенням конкретних предметів, що асоціюються з певними рухами, положеннями органів артикуляційного апарату. Символи- картинки з відображенням певних артикуляційних вправ слугують зоровою опорою.

Як проводити артикуляційну гімнастику в домашніх умовах?

1) Перед усім пам’ятайте, що саме вчитель-логопед правильно підбере артикуляційні вправи, які потрібні вашій дитині.

2) Дотримуйтесь певної послідовності у їх виконанні – від простих до більш складних.

3)Спочатку вправи виконуйте у повільному темпі,обов’язково перед дзеркалом.

4)Кожне заняття для дитини має бути цікавим.На перших заняттях можна обмежитися і дворазовим виконанням вправи,головне,щоб вона була виконана правильно,якісно. Потім кількість повторень збільшується до 10-15 разів.

5)Коли дитина навчиться виконувати рухи, відчувати положення органів артикуляційного апарату,дзеркало можна прибрати.

6)Для дітей потрібна зорова опора,тому доречно використовувати картки із зображенням артикуляційних вправ та символи-картки.

7)Позитивно налаштуйте дитину на роботу,наприклад, прочитайте веселий віршик, запропонуйте загадку. Покажіть символ-картку,зверніть увагу на зображення , запитайте про яку артикуляційну вправу подумала дитина дивлячись на символ-картку, а вже потім починайте виконання вправ. Наприклад:

1. Артикуляційна вправа «Жабки» ( на символ-картці зображенні жабки). Запитання: «Про яку артикуляційну вправу ти подумав (ла)?». Відповідь дитини. Дитина уважно слухає віршик, пригадує правильне виконання вправи та виконує її. Аналогічна робота проводиться із наступними вправами.

Жабка їсти захотіла,

враз взялась вона

за діло -

наловила аж сім мух,

тому й рада :

рот - до вух!

Рот трохи відкрити. Посміхнутись, губи розтягнути так, щоб було видно верхні зуби. Утримувати таке положення під лічбу 10-15 секунд.

Цікавинка для батьків

Загальний недорозвиток мовлення – це різні складові мовні розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовної системи, тобто звукової сторони (фонетики) і смислової сторони (лексики, граматики).

Прояви загального недорозвитку мовлення:

- пізній початок мовлення;

- спотворення при вимові слів (пропуск, заміна складів);

- яскраво виражені аграматизми (змішення відмінкових форм, відсутність узгоджень, пропуск сполучників і т.д.);

- порушення звуковимови (всі види);

- порушення ритміко-складової структури слова;

- складнощі в поширенні простих речень і побудови складних.

Причини загального недорозвитку мовлення:

- Негативні чинники в період вагітності і пологів (токсикози, асфіксія родова травма, захворювання ЦНС, куріння та вживання алкоголю під час вагітності);

- Часті хвороби, інфекції та травми до 3-х років;

- Спадкові чинники;

- Зниження слуху;

- Анатомічні особливості щелепо-лицевого апарату;

- Смоктання пальця;

- «Педагогічна занедбаність» - дитина з різних причин не отримує належної уваги до себе.              

Батькам треба замислитись, якщо:

1. Після 3-х років дитина не говорить поширеними реченнями;

2. В три роки дитину ніхто, крім мами, не розуміє;

3. В чотири роки маля не вимовляє свистячі та шиплячі звуки (хоч би навіть якийсь один);

4. У п’ять  років дитина ще не вимовляє звуки Л та Р.

Це означає, що у дитини є проблеми, які треба подолати з допомогою спеціалістів якомога раніше, щоб вони не стали перепоною для її повноцінного розвитку та успішного навчання.

Не треба сподіватися, що всі недоліки виправляться самі по собі. Ви несете відповідальність за долю своєї дитини. Вам необхідно звернутися до логопеда по допомогу.

Як допомогти своїй дитині:

В будь-якому віці діти активно наслідують мовлення дорослого, тому, якщо ви говорите неправильно, ваш малюк засвоюватиме неправильне мовлення. Щоб цього не сталося, важливо памятати:

- Не можна спотворювати слова, наслідуючи дитячій вимові та «сюсюкати»;

Потрібно: Розмовляти з малям, стежити, щоб ваше мовлення було чітким, виразним, грамотним, простим, ясним;

Не можна допускати, щоб дитина позначала навколишні предмети звуконаслідуванням.

Потрібно: Якщо дитина погано говорить, або ще не говорить зовсім, можна скористатися наступною схемою: не запитуйте і не наполягайте, щоб дитина промовила слово → попрохайте дитину показати на той предмет, який ви називаєте → і тільки потім поясніть «як говорити».

Як сформувати грамотне мовлення:

1. Обовязково виправляйте помилки в мовленні дитини, але робіть це тактично. Якщо ви посмієтеся над дитиною, то образите її, і маля може втратити до вас довіру.

2. Для розвитку мовних здібностей дитини дуже важливо грати з дітьми, разом спостерігати за людьми, тваринами, птахами та ін..

3. Включайте дитину в реальну взаємодію з усіма членами родини. Обов’язково давайте дитині корисні доручення. Дякуйте дитині за допомогу.

4. Для розвитку мовлення дуже важливо не тільки розвивати навички вимови, але й навчити дитину розуміти зміст того, про що говорять. По дорозі або прийшовши додому, обговорюйте з малюком те, як пройшов його день у дитячому садку, ваша спільна прогулянка.

5. Розвивайте дрібну моторику рук дитини за допомогою шнурівки, штрихування, вирізування, ігор з дрібними іграшками.

6. Користуйтесь книгами, картинками – дітям важко сприймати слова, відірвані від зображення.

7. І головне: підтримуйте всі починання малюка, хваліть його навіть за незначні успіхи. Не вимагайте від нього правильної вимови слова відразу.

Повноцінне мовлення – неодмінна умова успішного навчання в школі.

Пам’ятки для батьків, які мають дітей з вадами мовлення:

Памятка 1.

Перша ознака недорозвинення мови в дитини – уповільнений темп розвитку мовлення. Чим раніше батьки, лікар-педіатр, вихователь помітять у дитини симптоми недоліків мовлення, тим ефективнішою буде допомога.

Слід пам’ятати:  дитина, яка має проблеми, як ніхто потребує емоційної підтримки і кваліфікованої допомоги.

Рекомендую:

- не вважайте свою дитину хворою, гіршою за її однолітків;

- не карайте її, не насміхайтеся й не дозволяйте іншим принижувати її.